Тимофію було майже чотири роки, коли війна забрала його батька.
Сьогодні йому вже 13. Він захоплюється географією та математикою, мріє стати поліцейським або пожежником і старанно будує своє майбутнє. Але є людина, якої йому не вистачатиме все життя.
Його тато – Ярослав.
Він народився 15 жовтня 1988 року – на другий день Покрови. У народі кажуть, що в ці дні народжуються справжні козаки. Він дійсно став одним із них.
Своє життя Ярослав пов’язав із військовою службою ще задовго до початку великої війни. У 72-й окремій механізованій бригаді він служив з 2008 року. Пройшов шлях від молодого військовослужбовця до старшого сержанта, став головним сержантом взводу та командиром бойової машини реактивної артилерії.
Коли навесні 2014 року росія розпочала війну проти України, Ярослав одним із перших вирушив на передову.
З березня 2014 року він практично безперервно перебував у зоні бойових дій. Там, де було найважче. Там, де вирішувалася доля країни. Там, де українські воїни зупиняли ворога ціною власного життя.
Ярослав брав участь у боях за Амвросіївку, Савур-Могилу, Маріуполь, Волноваху та Авдіївку. Це були одні з найзапекліших битв перших років війни. Саме тоді українська армія вистояла і не дозволила ворогу просунутися далі.
Він пройшов через пекло Донбасу, бачив втрати побратимів, пережив обстріли та бої, але щоразу повертався до строю. Бо знав, заради кого воює.
Заради України.
Заради своїх маленьких синів.
17 грудня 2016 року поблизу Авдіївки життя Ярослава обірвалося внаслідок мінно-вибухової травми під час виконання бойового завдання.
Тимофій майже не пам’ятає батька. Війна забрала його надто рано.
Але любов не зникає навіть після смерті.
Батько часто приходить до хлопчика уві сні. У тих снах вони разом гуляють, спілкуються, проводять час. Так, ніби не було війни. Так, ніби тато поруч.
Після загибелі Ярослава життя Тимофія було непростим. Його виховують бабуся та дідусь – батьки Героя. Саме вони стали для онука родиною, підтримкою та опорою. Мати хлопчика позбавлена батьківських прав. Старший брат виховується у прийомній сім’ї.
Та попри всі випробування Тимофій росте доброю, світлою та наполегливою дитиною. Він любить навчатися, цікавиться світом і мріє одного дня самому захищати людей.
Можливо, це від батька.
Від людини, яка понад вісім років носила військову форму і до останнього подиху залишалася вірною своїй присязі.
У рамках благодійної платформи «Дітям наших Захисників» Тимофієм опікується авіакомпанія Aviation Company Ukrainian Helicopters. Щомісяця хлопчик отримує фінансову допомогу, бере участь у поїздках, екскурсіях та заходах, які організовує компанія.
Та найбільший подарунок, який залишив йому батько, – це приклад справжнього чоловіка.
Людини, яка не ховалася від війни.
Людини, яка захищала Україну з перших днів.
Людини, якою його син може пишатися все життя.
