Він перестав говорити після того, як не стало мами…
Денису із Запоріжжя сім років.
До війни його життя було таким самим, як у тисяч інших дітей. Поруч була мама. Найрідніша людина. Та, яка завжди обіймала, захищала і вірила в нього.
Маму Дениса звали Надія. За освітою вона була психологинею. Вона працювала вихователькою у дитячому садку. Вона щиро любила дітей і завжди прагнула бути поруч із тими, кому найбільше потрібні підтримка й турбота.
А потім почалася велика війна.
Надія не змогла залишитися осторонь і добровільно стала на захист України.
Її власне життя теж було непростим. Батько Дениса не дожив лише кілька днів до їхнього весілля. Відтоді Надія сама виховувала сина. Вони були всім один для одного. Їхній зв’язок був особливим.
У червні 2024 року Надія отримала важкі поранення, коли російська керована авіабомба влучила у штаб підрозділу, де вона перебувала.
Лікарі кілька тижнів боролися за її життя.
Вона дуже чекала лише одного – побачити свою маму.
Дочекалася…
І майже одразу після цієї зустрічі її серце зупинилося.
Для Дениса світ розділився на «до» і «після».
Він перестав говорити.
Замкнувся у собі. Наче разом із мамою зникли всі слова. Сьогодні хлопчик продовжує боротися з важкими психологічними наслідками пережитої втрати. Його душа поранена так само, як колись було поранене тіло його мами. Денис уже має інвалідність і потребує тривалої реабілітації та комплексного лікування.
Зараз хлопчика виховує бабуся, яка щодня робить усе можливе, аби повернути онукові дитинство.
До школи Денис піде лише наступного року. Попереду є час, щоб допомогти йому відновити здоров’я, пройти необхідну реабілітацію та підготуватися до нового етапу життя.
У межах благодійної платформи «Дітям наших Захисників» Дениса вже підтримує анонімний благодійник. Ми щиро вдячні за цю допомогу.
Проте потреби хлопчика значно більші. Лікування, психологічна допомога та реабілітація потребують постійної підтримки.
Якщо ваша компанія готова взяти Дениса під повну опіку та допомогти йому пройти цей непростий шлях до відновлення – зв’яжіться з нами.
Бо іноді найбільше диво для дитини, яка втратила найдорожчу людину, – це знати, що вона більше не сама.