14-річна Віка з Полтавщини дуже рідко посміхається.
У її житті було занадто багато втрат.
Її тато, Євгеній Канцибер, був звичайним українцем, мав велику родину – п’ятьох дітей. Працював монтером залізничної колії на станції Ромодан Укрзалізниця – Ukrzaliznytsia, любив свою роботу, дітей і життя. Колеги згадують його спокійним, відповідальним та людиною, яка завжди приходила на допомогу.
А потім почалася велика війна.
Уже 25 лютого 2022 року Євгеній без вагань став на захист України. Служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців, був мінометником, воював у найгарячіших точках фронту. Отримав важке осколкове поранення, але після лікування знову повернувся до побратимів.
Він дуже хотів жити. Дуже хотів повернутися додому до своїх дітей.
Але 12 лютого 2024 року під Вугледаром війна забрала його життя.
За мужність і героїзм Євгенія нагородили відзнакою Президента України «За оборону України» та медаллю «За оборону рідної держави».
Та для Віки він назавжди залишиться не героєм із нагородами.
А татом, який більше не обійме.
Після смерті батька дівчинка пережила ще один страшний удар – не стало і мами.
Тепер Віка виховується у спеціалізованому закладі. Її дитинство, як і тисячі інших, назавжди змінила війна.
У межах благодійної платформи «Дітям наших Захисників» дівчинку під свою опіку взяло фермерське господарство «Петренко Агро». Щомісяця Віка отримує фінансову підтримку – допомогу з необхідними речами, побутом, навчанням та щоденними потребами.
Попереду – новий важливий етап. Уже зараз потрібно думати про подальше навчання Віки, її майбутню професію, можливості та шлях у доросле життя. Зараз Віка не сама і вже все частіше посміхається. І це наша перемога! Бо все, що ми робимо – заради цих дитячих посмішок.