— Дякую команді «Українських вертольотів» і усім, хто долучився до благодійної ініціативи «Дітям наших Захисників». Серед них – чимало моїх колег, друзів — людей, які серцем і ділом вболівають за майбутнє нашої держави.
На жаль, у нашій державі часто буває так, що на форумах презентують прекрасні проєкти, які чудово реалізуються у столиці, проте варто заїхати в якусь громаду подалі від Києва, і все ламається… І наче всі щось роблять, і так багато всього відбувається, але конкретна окремо взята реальна людина не відчуває на собі турботи і підтримки. Ось чому ми активно розбудовуємо так звану ветеранську політику. Кожна Обласна військова адміністрація вже створила відповідне управління або департамент з питань підтримки ветеранів, і ми працюємо над тим, аби таких спеціалістів мала кожна територіальна громада, незалежно від свого розміру. Чимало чудових дієвих проєктів, зокрема благодійна платформа «Дітям наших Захисників», народилися саме на діалогових майданчиках, побудуваних ОВА.
Якось мені телефонує очільниця Міністерства у справах ветеранів України — Наталя Калмикова і каже: «Є чудова ініціатива від Лесі Червінськї, яка працює з дітьми загиблих героїв». Ми зустрічаємось з пані Лесею, говоримо, і завдяки нашій співпраці народжується благодійний проєкт «Дітям наших Захисників». Це – приклад координації зусиль, символ конструктивної співпраці, крок до нової культури. Це – тренд, який має поширюватися.
Сьогодні держава робить усе можливе для підтримки родин загиблих, але роль бізнесу тут не менш важлива. Чимало компаній готові допомагати у підтримці дітей наших Героїв. Наш спільний обов’язок – забезпечити цим дітям можливості для розвитку.
Я радий, що бізнес дійсно працює не тільки відповідально, вбілу, а й готовий підставляти плече там, де держава немає ресурсу — підтримати дітей наших полеглих Захисників. Особливо це стосується тих, хто проживає у віддалених куточках країни, де доступ до необхідних ресурсів та допомоги може бути обмеженим. Наш обов’язок — забезпечити їм належну опіку, освіту та можливості для розвитку, адже це — майбутнє України.
Політика — це не лише закони і програми. Жодна держава світу не здатна повністю задовольнити потреби абсолютно кожної людини. Держава — лише основа, а політика — це кожен із нас. Це культура суспільства, культура взаємодії. І формується вона саме зараз.
Разом із відповідальним бізнесом ми створюємо модель підтримки, яка вже працює й може масштабуватись на всю країну. Це не просто благодійність — це частина національної стратегії підтримки родин Захисників і Захисниць України.
Наприкінці минулого року ми затвердили Державну стратегію ветеранської політики. Принципово важливим у цьому документі є те, що ми (держава) не розглядаємо ветерана як окрему людину. Ми бачимо родину кожного полеглого захисника і діємо в її інтересах, створюємо умови для її майбутнього.
Для мене справа життя — змінити вектор ветеранства з погляду у минуле на погляд у майбутнє. Ми рухаємося від візії (як має бути) — до конкретних дій. Наприклад, нещодавно урядом було підтримано нашу ініціативу забезпечити дітям загиблих ветеранів компенсацію вартості навчання за контрактом у закладах професійної, фахової, передвищої або вищої освіти. Наступний важливий крок — військові ліцеї. Міністерство у справах ветеранів працює над тим, аби усі військові ліцеї, незалежно від їхнього підпорядкування, стали елітними навчальними закладами. Там навчатимуться діти наших загиблих героїв, діти втеранів, а якщо залишатимуться місця — і діти цивільних. Це буде аналог того, що ми бачимо в розвинених країнах — Великій Британії, США. Я сам — випускник військового ліцею, тож знаю, наскільки це важливо.
Це конкретні кроки, і ми не зупиняємося.
