Сашкові було лише 9, коли він востаннє почув голос тата.
Тоді Сергій, військовий із села Мокрець на Київщині, вже був на фронті. У коротких дзвінках не скаржився, не говорив про страх чи втому. Лише просив сина бути добрим, берегти себе та вести здоровий спосіб життя.
А ще сказав своїй мамі слова, які вона пам’ятає щодня:
– Ма, не віддавай нікому Сашу…
Невдовзі Сергій загинув у боях із російськими окупантами.
Він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.
Після загибелі батька життя Сашка змінилося.
Мама хлопчика відмовилася від спілкування, і тепер його виховують бабусі та дідусь. Саме вони стали для нього родиною, підтримкою і тихою опорою після страшної втрати.
Зараз Сашкові 12. Він любить точні науки, багато читає та мріє у майбутньому працювати в СБУ.
Каже, що хоче бути сильним і справедливим, як тато.
Але є речі, з якими навіть дорослим важко впоратися.
Іноді Сашко сам їде на кладовище до батька. Дуже сумує.
У рамках благодійної платформи «Дітям наших Захисників» хлопцем опікується авіакомпанія Aviation Company Ukrainian Helicopters Щомісяця Сашко отримує фінансову допомогу. Працівники компанії підтримують хлопця, проводять із ним час, запрошують у поїздки та екскурсії, допомагають відчути, що він не залишився сам зі своїм болем.
Бо для дітей, які втратили батьків через війну, дуже важливо знати: поруч є люди, яким не байдуже.
І поки Сашко росте, вчиться і будує свої мрії, у його серці назавжди залишаться слова тата – бути доброю людиною і жити правильно. Саме так, як жив Герой, яким він пишається щодня.
