Чимало наших дітей у ранньому віці втратили найрідніших – батьків, які ціною власного життя виборювали свободу нашій Україні. Цю порожнечу в серці не заповнить нічого – лише любов, пам’ять і турбота тих, хто залишається поряд. Саме це допомагає Тимофію – підопічному «Українських вертольотів» — знаходити сили йти далі.

Козацький дух

Ярослав, батько Тимофія, народився на Покрову – день, коли, як кажуть, на світ з’являються справжні козаки. Від самого дитинства був сильним духом і мріяв про службу Батьківщині. Після школи прагнув вступити до військового училища імені Богуна, та через скорочення армії довелося змінити плани й обрати інший шлях – будівельний технікум у Києві. Але від долі, як то кажуть, не втечеш. Поклик серця переміг: у 2008 році Ярослав все ж таки підписав контракт і став професійним військовим.
Служив віддано, пройшов через найгарячіші точки – Луганщину, Мар’їнку, Зеленопілля. Часто телефонував матері – пані Надії – з фронту: «Мамо, ми в оточенні… Не знаю, чи доживемо до ранку». А вона відповідала: «Пам’ятай: я тебе, як у дитинстві, за ручку тримаю».
Після численних поранень і контузій Ярослав так і не погоджувався на лікування – не хотів залишати позицій навіть тимчасово. У 2016 році сильний вибух забрав життя воїна. Тоді його синові було лише 3 роки й 10 місяців.
Про смерть тата маленький Тимофій майже нічого не розумів – думав, що тато просто міцно спить. А мати загиблого згадує, що в останній свій приїзд у відпустку він, прощаючись, раптом сказав: «Мамо, смерть – це не страшно. Ти просто засинаєш і міцно спиш…»

Подарунок від батька

Після втрати батька життя Тимофія склалося непросто, адже він залишився не лише без тата, а й без маминої опіки… Сьогодні його виховує бабуся Надія, яка заради внука готова на все. Вона стала найріднішою людиною для хлопчика.
«Бабусю, я тебе так люблю!» – постійно нагадує бабусі Тимофій.
Пані Надія каже, що знову стала мамою, хоча вже вдвічі старша за середньостатистичну маму такої малої дитини. Відчула, що має заради кого жити. Дякує долі за те, що син залишив частинку себе на цій землі, адже у тисяч матерів полеглих Захисників залишилися лише спогади…
Тепер у Тимофія нова квартира в Київській області – подарунок синові від батька, бо саме після загибелі Ярослава родина отримала житло. Хлопчик із задоволенням проводить екскурсії для гостей: показує, де стоятимуть меблі, як обирали з бабусею кухню, за яким столом він вчитиме уроки.
Пам’ять про татка Тимофія живе не лише у сім’ї. На фасаді школи – меморіальна дошка з портретом Ярослава. Тимофію приємно, коли вчителі кажуть, що його тато – справжній герой. А ще тато приходить до сина у снах: гуляють разом, тато обіцяє нові ігри, розваги. І кожного ранку, коли вікно освітлює сонце, бабуся каже: «Це тато тебе вітає, каже тобі добрий ранок».

Коли мрії стають реальністю

Ростити онука самотужки пані Надії було нелегко, проте життя змінилося, коли одного дня зателефонували з «Українських вертольотів». Запропонували обрати подарунок на суму 10 000 гривень і сказали, що так буде щомісяця – в рамках Благодійного проєкту «Дітям наших Захисників», створення якого ініціювала Авіакомпанія (нині до нього долучилися уже майже 90 соціально-відповідальних бізнесів України, які взяли під свою фінансову опіку більше 200 дітей-сиріт, чиїх батьків забрала війна).
Бабуся спершу не повірила, бо вже звикла жити скромно і покладатися лише на власні сили. Але подарунки з’являлися знов і знов… Одяг, мобільний телефон, планшет, величезний телевізор, побутова техніка, кермо та педалі для віртуальних автоперегонів, набори для експериментів, гоночна машинка, конструктори, окуляри віртуальної реальності, ігрове крісло, телескоп (тепер хлопчина годинами розглядає зоряне небо через телескоп – так само, як колись його тато)… Тимофій мріяв – і всі мрії здійснилися. Крім хіба що однієї: «Щоб війна закінчилася. Щоб був мир».

Пам’ять про героїв живе не в датах і пам’ятниках, а в серцях їхніх дітей. Історія Тимофія – не лише про втрату, а й про силу, надію та любов. А підтримка благодійників – міст між минулим і майбутнім, який допомагає маленькому серцю рости з вірою в добро.