Діти полеглих Захисників — продовження надій і сподівань тих, чиї життя перервала війна. Семирічний Левон, який знаходиться під фінансовою опікою авіакомпанії «Українські вертольоти», — один із таких маленьких українців. І його історія — приклад стійкості і мужності, успадкованих від батька-героя.

За тата й маму

Майбутній Захисник України – Армен (тато Левона) – народився у містечку Нікополь, що на Дніпропетровщині й зростав без батька. Можливо, тому з дитинства був турботливим і відповідальним, а пізніше став надійним і дбайливим татком для сина Левончика. Тим паче, що особисте життя в Армена не склалося і йому довелося одному дбати про малого — за тата й маму.
24 лютого 2022 року Армен уже знав, що має робити. Він пішов до війська. Як і раніше — у 2015 та 2016 роках — захищати свою землю, свою родину, свого маленького сина.
На той момент Армен працював у Києві. Левона гляділа бабуся, і треба було пересилати гроші додому. Сестра Ольга жила у місті Ірпінь, яке з перших днів повномасштабної війни  опинилося під окупацією. Тож Армен буквально змусив сестру виїхати на Захід України. І це врятувало сім`ї життя. Колону, яка вирушила трішки пізніше, росіяни  розстріляли…
Армен завжди перебував там, де було найважче: Київ, Житомир, Донеччина і мав чисельні бойові нагороди… 20 березня 2022 року від важких поранень, отриманих у бою, Армен помер у лікарні імені Мечникова в Дніпрі. Йому було усього лише 36. Посмертно молодшого сержанта відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Пані Ольга (сестра Захисника) розповідає, як після загибелі брата мати вперше увімкнула його мобільний телефон. Миттєво пролунав дзвінок. «Армен, чому ти мовчиш?!», — схвильовано запитала незнайома жінка. Мама відповіла, що Армена більше немає, а жінка крізь сльози розповіла, звідки його знала. На початку повномасштабного вторгнення наші військові в Донецькій області обходили домівки й просили місцевих евакуюватися, бо там усюди вже чатувала небезпека. Донеччанка з чоловіком не хотіли виїжджати, але Армен наполіг. Щойно подружжя залишило дім — у нього влучив снаряд. Якби залишилися, загинули б. «Він — наша зірочка… Це невимовна втрата й біль», — крізь сльози промовила жінка. Тож, не лише для рідних за життя Армен був янголом-охоронцем.

Батьків заповіт

«Що б не сталося, не кидай Левона! Будь ласка, завжди піклуйся про нього», — просив Армен під час останніх телефонних розмов зі шпиталю з сестрою Олею. Тепер пані Ольга — офіційна опікунка Левона. Вона виконала обіцянку, яку дала брату, — бути поруч із його сином завжди.
Хлопчик з бабусею пережили втрату домівки, евакуаційний потяг, де по 14 людей тіснилися в одному купе. Потім – тимчасовий захист у Польщі. Проте сім`я змогла зберегти для хлопця найцінніше: родинне тепло. Зараз Левон з тіткою та бабусею проживає у Бучі. Тут, в орендованій квартирі, вони заново будують своє життя, налагоджують побут й поволі звикають до стабільності, якої так бракувало в останні роки.
Пані Ольга каже: «Мені важливо, щоб Левон виріс мужнім і сильним, як тато. Але водночас — щасливим та добрим хлопчиком».
Левон перейняв від батька всі його найкращі якості. Він активно займається спортом: плаванням і змішаними єдиноборствами. Обожнює техніку і з величезним задоволенням складає конструктори. А ще – полюбляє гратися в комп’ютерні ігри та цікавиться програмуванням.

Наставники і друзі

 

У складні часи дітям важливо знати: вони не самі. Саме це відчуття і дає Левону авіакомпанія «Українські вертольоти», яка у рамках благодійного проєкту «Дітям наших Захисників» взяла хлопчика під свою фінансову опіку.
Пані Ольга розповідає, що хлопчик дуже чекає на подарунки та заходи, організовані «Українськими вертольотами», сприймає цю команду, як частину родини.
«Авіакомпанія створила таку теплу атмосферу, що Левон відчуває себе не просто підопічним, а другом, членом великої дружньої сім’ї. Це найважливіше — бути потрібним. Команда «Українських вертольотів» не лише допомагає закривати потреби дитини, а й спілкується з кожним особисто, і це дуже важливо. Для багатьох дітей це — нова родина, у якій є любов, турбота та віра в майбутнє. Останнім часом Левон частіше усміхається, розкривається й відчуває себе впевненіше. Для мене, як для опікуна, це — неоціненно», — розповідає пані Ольга.
Нарешті у Левона є дах над головою, рідні люди поруч, підтримка нових друзів. Пані Ольга мріє прищепити дитині базові моральні поняття — розуміння, що є добро, а що — зло, виховати сильний характер, подарувати теплі спогади про дитинство. А ще — віру. В себе, в людей, в життя.