У Кіри майже не було звичайного дитинства.
Її мама Анна тяжко захворіла на рак майже одразу після народження доньки. Постійні лікарні, боротьба за життя… Коли Кірі було три роки, бабуся забрала її до себе, бо мама більшість часу перебувала на лікуванні.
Так бабуся й дідусь стали для дівчинки найріднішими людьми.
Маму Кіра бачила рідко. І був період, коли вона навіть не розуміла значення слова «мама». Називала її «тьотя», бо просто не встигла по-справжньому пізнати.
Але одного разу сталося маленьке диво – у Анни настала ремісія. Вона приїхала додому, почала проводити час із донькою, водити її до дитячого садочка. Вони ніби знайомилися заново.
Кіра поступово згадувала маму. З’явилися перші спільні щасливі моменти: прогулянки, катання на роликах, мамині обійми, яких так бракувало.
Та війна забрала у дівчинки ще одну найдорожчу людину – батька.
Її тато Ярослав був добровольцем батальйону «Айдар», служив у саперному взводі 24-го окремого штурмового батальйону. Побратими згадують його як сміливого й відданого воїна, який завжди йшов туди, де найнебезпечніше.
У липні 2017 року Ярослав мав іти на ротацію. Але перед цим разом із побратимом вирушив у розвідку неподалік Новомихайлівки на Донеччині. Там вони підірвалися на міні.
Ярославу було лише 36 років.
Кірі тоді було сім років.
Вона не встигла добре запам’ятати тата. Сьогодні збирає по крихтах усе, що пов’язане з ним: читає історії, переглядає фото, вивчає інформацію про його бойовий шлях.
Та деякі спогади назавжди залишилися у її серці.
Вона пам’ятає свій день народження, який святкувала разом із татом. Пам’ятає його увагу й тепло.
А ще пам’ятає свій дитячий біль.
Коли була маленькою, часто плакала, дивлячись, як інші діти гуляють із батьками. Бігла до бабусі й питала:
«Чому у всіх є батьки, а у мене немає?..»
Сьогодні Кірі вже 17 років. Вона дорослішає без тата, але з великою любов’ю до нього в серці. Поруч із нею – бабуся і дідусь, які стали її опорою та родиною.
У межах благодійної платформи «Дітям наших Захисників» Кіра перебуває під опікою авіакомпанії «Українські вертольоти». Вона щомісяця отримує фінансову допомогу та бере участь у заходах платформи.
Особливо зворушливим для дівчини став її випускний. Працівники «Українських вертольотів», серед яких є ветерани війни, приїхали підтримати Кіру в цей важливий день.
Їй було дуже важливо відчути, що вона не сама.
Бо підтримка для дітей Героїв – це не лише допомога. Це відчуття плеча поруч. Це люди, які готові бути поряд навіть у найболючіші моменти життя.